До річниці штурму Майдану

Рік тому, 19 лютого 2014 року, я повертався додому після останнього самого кривавого штурму Майдану. Тоді мені здавалося, що крові, вогню та багнюки вже не буде більше, як я помилявся...
Повертаючись думками у 18-19 лютого минулого року, відразу згадується, як обидві сторони були психологічно не готові до великих жертв, хто б що не казав. Після обіду 18 лютого 2014 року в Києві фактично ніхто не працював, усі знали про ранкові події, усі знали про жертви та обговорювали їх. Я вирішив прорватися до урядового кварталу, але усі підходи до нього були перекриті працівниками МВС, іноді в два та навіть три кордони.

Вже усі знали, що ввечері буде штурм, тож прийняв рішення йти на Майдан. Чесно кажучі, коли бачив кількість працівників МВС в екіпіровці, то думав, що шанси втримати Майдан мінімальні, але несприйняття прокремлівської влади було настільки сильним, що особисто для себе вирішив боротися до кінця. Базікати про сам штурм багато не буду, просто надам свої світлини та відео. 

Ось це відео буквально за півгодини до штурму:

.....^^^ ^^^ ^^^

Зверніть увагу, що на барикадах лише російська мова. Це до міфу про "западенців" на Майдані. Я був від початку штурму до 9 години ранку 19 лютого, по особистим враженням можу сказати, що десь 70% були кияни, ще десь 10% південь та схід України, й тільки десь 20% люди з Західної України. До речі, як на мене, то найкращі бійці саме кияни та з півдня. Були хлопці з Херсону, то вони справжні герої.

Усі бачили, як ми підпалили БТР МВС, але першу лінію оборони нам довелося залишити ще 18 лютого. Добре, що була підготовлена друга лінія оборони: 

Фактично вогняна завіса... це усе, що відділяло нас на нашому фланзі від псів Януковича. Після опівночі кидали у вогонь усе, що могло горіти:

Вночі ми спіймали офіцера ВВ, який зайшов у вогонь, насправді, щоб кидати сш-гранати в нас, але коли ми його відвели на сцену, то він почав брехати, що поліз рятувати у вогонь свого бійця, хоча я того бійця не бачив, явно збрехав. Ось пика цього офіцера ВВ (вибачте за якість, знімав на камеру мобільного):

Практично у той самий час Будинок Профспілок виглядав так:

Довелося на собі виносити поранених з Будинку Профспілок, були серед них й дуже тяжкі. Є світлини, але з етичних міркувань не буду їх завантажувати. 

Коли переносили речі з медчастини на Михайлівську площу, то почули постріли, ось таку картину побачили на Великий Житомирський  (вибачте за якість, знімав на камеру мобільного):

Журналіста, який був в інший машині, вбили, стріляли з АК (з етичних міркувань не буду викладати ці світлини). 

Знову повернувся на Майдан. 

До ранку на нашому фланзі залишилося 25-30 бійців, місце біля Будинку Профспілок виглядало так:

Враховуючі стан оборонних споруд та кількість бійців на ранок 19 лютого, міркую, що Майдан втримався з одного боку завдяки мужності бійців Майдану, а з іншого боку завдяки тому, що бійці МВС та СБУ не готові були у ту ніч досягти перемоги за будь-яку ціну. Реально оцінюю, що нас можна було дотиснути, але, слава богу, цього не сталося. Та й це б була для влади тимчасова перемога, як на мене, то та влада була вже приречена. 

Ось таким був ранок 19 лютого на Майдані:

Через рік після нашої перемоги на Майдані, можу сказати, що перемогу здобували одні, а скористалися зовсім інші. На власні очі бачив, як тікали з Майдану при першій загрозі тварюки типу Гриценка та Порошенка, як під час останнього штурму не було Парубія, як на початку штурму втік Турчинов, скориставшись смішним привідом, а зараз усі вони при владі (окрім клоуна Гриценка), яку отримали на крові справжніх патріотів. Ми живемо у часи, коли справжніх патріотів, які кажуть правду, проголошують агентами Кремля за критику влади, а жалюгідних брехунів та боягузів роблять міністрами та навіть у деяких є шанс посісти посаду Президента. Мені не подобався Ющенко за нерішучість та "любих друзів", ще більше мені не подобався Янукович за жагу до влади та повну відсутність почуття міри, але зараз до влади в Україні прийшов кошерний мутант, який поєднав у собі найгірше від Ющенко та Янковича, ось це вже дійсно біда для країни. Це лише означає, що боротьба продовжується.